В Україні створять систему реагування на сексуальне насильство під час війни
Сьогодні Україна працює над створенням ефективної системи реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною. Про особливості цієї роботи говоримо з директоркою МБФ «Український Жіночий Фонд» Наталією КАРБОВСЬКОЮ.
– Про конкретний випадок такого насильства я вперше дізналася не з офіційної інформації, не з соціальних мереж і не з телебачення, – розпочала розмову пані Наталія. – Нам подзвонила колега з партнерської організації та повідомила, що до неї звернулася сусідка людини, яка зазнала наруги з боку російських військових під час окупації Київської області. Потерпіла боялася говорити про це і сусідка шукала можливості їй допомогти.
Тоді ще ніхто не знав, як із такими випадками працювати. Україна не мала досвіду подолання різноманітних викликів гібридної війни, зокрема не мала й ефективної системи реагування на сексуальне насильство, скоєне агресорами. Серед тих, хто першими зреагували на випадки такого насильства, були й жіночі громадські організації. Зокрема й ми в Українському Жіночому Фонді почали обговорювати цю проблему, вивчати досвід Хорватії, Боснії і Герцеговини, які пройшли через подібні випробування. А також активніше контактувати з урядовими структурами, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, які надають послуги в таких випадках, щоб напрацювати спільні рішення.
Під час такої роботи народилася ідея Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)», який ми зараз реалізуємо.
– Чому сексуальне насильство, пов’язане з війною, стало таким серйозним викликом?
– Насамперед, йдеться про зброю, яку російські агресори використовують для підкорення окупованих громад. З одного боку, вони застосовують у цій війні сучасні технології, а з іншого – методи Середньовіччя. Досвід показує, що ці методи, на жаль, працюють на користь агресора: люди замикаються в собі, вони бояться. Тим паче, що йдеться не про поодинокі випадки, а про досить масштабоване явище. Поки ми не створимо систему, щоб говорити про це і боротися з цим, ми не зможемо повноцінно протистояти цій зброї.
– Що передбачає система ефективного реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною?
– Це комплексне питання, і наш Проєкт долучається до його вирішення. Важливо почути голоси постраждалих від сексуального насильства, вчиненого російськими військовими, зафіксувати відповідним чином такі історії, що дозволить Україні притягти до відповідальності всіх, хто скоїв це зло.
Сьогодні державні інституції та громадянське суспільство повинні стати опорою для людей, які зазнали сексуального насильства, зумовленого війною. Ефективна система реагування має передбачати не лише медичну, психологічну, соціальну та інші види підтримки, але й покарання винних та відшкодування заподіяної ними шкоди. Я дуже сподіваюся, що в Україні не буде так, як у Балканських країнах, коли репарації почали виплачувати через 25 років по закінченні війни.
Тому одне із завдань Проєкту – допомогти фахівцям та фахівчиням опанувати міжнародний досвід та скористатися ним. Сьогодні за нашого сприяння дві групи спеціалістів уже знайомляться з цим досвідом на практиці. Одна повернулася зі Швейцарії, де вивчала досвід впровадження термінових проміжних репарацій, а інша, до якої входять українські судді, – з Хорватії, де спілкувалася з хорватськими колегами про досудові розслідування воєнних злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством в умовах війни. Тому освітня та інформаційна робота є важливим компонентом нашої діяльності.
– Злочини російських агресорів ретельно фіксуються. Як Проєкт сприяє такій роботі?
– Фіксація злочинів і робота з постраждалими – пов’язані речі. Фіксацією злочинів займаються правоохоронні органи. Для цього, насамперед, потрібно, щоб постраждала особа сама звернулася до них, була готова свідчити. Особливість сексуального насильства, пов’язаного з війною, полягає в тому, що йдеться про латентний злочин, який самі постраждалі нерідко замовчують. Громадські організації, особливо жіночі, працюють із такими людьми, надають їм допомогу, щоб вони заспокоїлися, могли говорити про те, що з ними сталося. На національному рівні це «Ла Страда-Україна» та Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», які є нашими партнерами в цьому Проєкті, але також в різних областях працюють багато регіональних організацій, які напряму надають послуги постраждалим. Є й громадські організації, що об’єднують людей, які зазнали сексуального насильства, зумовленого війною, наприклад SEMA-Україна. Звісно, їхній досвід є дуже вагомим.
Мій власний досвід спілкування з людьми, які першими допомагали постраждалим, почався з Київської області. Зараз багато чуємо про Херсонську область. Тамтешні громадські організації повідомляють, що є чимало випадків, коли катувань зазнали й чоловіки, що окупанти вдаються не лише до зґвалтувань, але й інших форм сексуального насильства. При цьому люди настільки травмовані, що їм важко говорити про свій біль з офіційними установами, державними службовцями та навіть із правоохоронцями. Інша річ – неформальне спілкування з громадськими організаціями. Така наша допомога постраждалим зрештою сприяє й подальшій роботі щодо фіксації злочинів російських агресорів.
– Чи вистачає досвіду та ресурсів громадським організаціям для такої роботи? Чи долучаєте до неї медіа?
– Для Українського Жіночого Фонду дуже важливою є роль громадських організацій. Вони часто першими бачать випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, першими надають допомогу постраждалим. Тому один із пріоритетних напрямків діяльності Проєкту – посилення їхньої роботи, особливо на місцях. Можна мати системи, політики на національному рівні, але якщо вони не працюють у регіонах, то такі політики, на нашу думку, є не дуже ефективними.
Ми також працюємо з медіа. ЗМІ відіграють велику роль у певному документуванні випадків сексуального насильства і взагалі в тому, щоб привертати увагу суспільства до цієї теми. Ми розраховуємо на медіа і в тому, щоб люди мали можливість дізнатися про допомогу, котру надають постраждалим, про те, де і як її отримати. Але дуже важливо, щоб повідомлення журналістів були коректними та зваженими, не заподіювали шкоди постраждалим.
Ми проводитимемо міжсекторальні навчання для громадських організацій, для представників і представниць органів місцевої влади, медичних закладів на місцях, правоохоронних органів. І обов’язково запрошуватимемо на такі навчання також і медіа.
– Хто ще залучається до реалізації Проєкту?
– Проєкт базується на мережі Коаліцій 1325. Вони створені в 14 регіонах України, об’єднуючи представників і представниць органів місцевої влади та неурядових організацій. Йдеться про Київську, Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Харківську, Сумську, Чернігівську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Одеську, Хмельницьку, Рівненську та Львівську області. 1325 – це Резолюція Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека», яка говорить про зростаючу роль жінок у вирішенні конфліктів. Часто саме їхній голос може стати вирішальним у досягненні миру та повоєнному відновленні. Такий порядок денний просувають Коаліції 1325.
Тема сексуального насильства, пов’язаного з війною, є однією з п’яти стратегічних цілей українського Національного плану дій на виконання Резолюції 1325. Це зумовлює інституційну допомогу з боку держави, що дуже допомагає нашим партнерам на місцях. Бо не в усіх регіонах розуміють актуальність та важливість теми, якою ми займаємося. Передусім це стосується територій, які не перебували під окупацією, які знаходяться далеко від місць проведення бойових дій. Іноді від тамтешніх чиновників можна почути твердження, що проблема їх не зачіпає, вони її тут не бачать. Доводиться таким нагадувати, що проблема не зачіпає, бо вони на неї не дивляться. Адже багато жінок і чоловіків, які потерпали від сексуального насильства, пов’язаного з війною, переїхали до західних та північних регіонів України, але оскільки там ще не дуже добре налагоджена система відповідної допомоги, вони по неї і не звертаються.
І тому ще одне завдання Проєкту – посприяти, щоб такі системи були створені в різних регіонах України.
Влада допомагає вирішувати питання, які потребують системних рішень, політичної підтримки. Ми співпрацюємо з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної, завжди отримуємо сприяння від Апарату Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченко. Серед наших партнерів також – Міністерство соціальної політики, Офіс Генерального прокурора України, Національна поліція та інші.
Ми вже почали працювати з Національною школою суддів. І тут теж розраховуємо на системні рішення, щоб навчальний тренінговий модуль, який розробляємо в рамках Проєкту спільно з ГО «Ла Страда-Україна», був інтегрований в систему освіти суддів. Також нашим партнером є більш широка юридична спільнота, адвокати та адвокатки. Йдеться про Асоціацію жінок-юристок «ЮрФем», через них безпосередньо працюємо з постраждалими.
Внесок Українського Жіночого Фонду вбачаємо, насамперед, у допомозі з координацією цієї роботи та в підтримці громадських організацій, які працюють з постраждалими.
– Як до боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним із війною, долучаються міжнародні донорські організації?
– Перші випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, почали виявляти ще після російського вторгнення в Україну в 2014 році. Але масового характеру вони набули після початку широкомасштабної російської агресії в 2022 році. Невдовзі по тому до розв’язання цієї проблеми активно долучився Європейський Союз. Зокрема й наш Проєкт реалізується за його підтримки.
Ми давно та плідно співпрацюємо з Фондом ООН у галузі народонаселення. Завдяки спільній ініціативі створюємо в медичних закладах пункти, кабінети, куди постраждалі від сексуального насильства, пов’язаного з війною, а також від домашнього насильства, які потребують медичної допомоги, можуть звернутися по неї.
З цим Фондом ООН працюємо і в рамках Проєкту. Дбаємо про те, щоб інформація про необхідну допомогу була доступною людям. Бо стикаємося з ситуаціями, коли чудово обладнані кабінети в медичних закладах працюють, але постраждалі про них не знають і тому не можуть скористатися їхніми послугами.
Фонд Деніса Муквеге та Глобальний Фонд допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, які підписали Меморандум про співпрацю з українським урядом, теж серед наших партнерів. Завдяки співпраці з ними зараз відбувається навчальна поїздка по репараціях для постраждалих. Тож потужні міжнародні структури всіляко сприяють Україні у вирішенні проблеми сексуального насильства, пов’язаного з війною.
– Чи стане український досвід боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним із війною, підставою для вдосконалення міжнародних документів, які стосуються цієї теми?
– Україна ухвалила перший національний План дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» в 2016 році вже під час російської агресії і оновила його після повномасштабного російського вторгнення. За сприяння Українського Жіночого Фонду оновилися й відповідні регіональні плани в тих 14 регіонах, у яких працюють Коаліції 1325.
Під час 67-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок, яка відбулася в березні поточного року, українська делегація наголошувала, що досвід України, Афганістану, інших країн засвідчує, що глобальна система безпеки, на жаль, повноцінно не працює. Вона застаріла, є неефективною і для жінок, і для чоловіків, і для держав загалом. Зараз настав час її змінювати. Якраз тема сексуального насильства під час війни, тема «Жінки, мир, безпека», власний досвід, який Україна набуває в цьому питанні, я думаю, має бути гарним поштовхом для початку оновлення глобальної системи безпеки.
Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»
Публікація підготовлена у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.
